ІНДОПРЕС табл. в/пл.обол. 2.5мг №30 (10х3)

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу



ІНДОПРЕС

(Indopres)





Склад:

діюча речовина: індапамід;

1 таблетка містить 2,5 мг індапаміду, у перерахуванні на безводну 100 % речовину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію лаурилсульфат, кальцію стеарат; плівкоутворююче покриття: гідроксипропілцелюлоза, лактози моногідрат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 3000, триацетин.



Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поперечному розрізі видні два шари різної структури.



Фармакотерапевтична група.

Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Нетіазидні діуретики з помірно вираженою активністю. Сульфонаміди, прості. Індапамід. Код АТХ С03В А11.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Індапамiд – сульфонамiдний діуретик, який фармакологiчно споріднений з тiазидними діуретиками. Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів з сечею та, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез.

Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при дозах, при яких діуретичний ефект незначний. Більш того, його антигіпертензивна дія зберігається навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі.

Індапамід діє на рівні судин шляхом:

· зменшення скоротливої здатності гладких м’язів судин, що пов’язано зі змінами трансмембранного обміну іонів (головним чином кальцію);

· стимуляції синтезу простагландину PGE2 та простацикліну PGI2 (вазодилататор та інгібітор агрегації тромбоцитів).

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Як було показано у дослідженнях різної тривалості (короткої, середньої та довгої) за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією, індапамід не впливає:

· на метаболізм лiпiдiв (тригліцериди, холестерин ліпопротеїдів низької щільності та холестерин ліпопротеїдів високої щільності);

· на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на цукровий діабет та з артеріальною гіпертензією.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, в той час як ризик небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, збільшувати дозу не рекомендується.

Фармакокінетика.

Абсорбцiя

Біодоступність індапаміду висока – 93 %.

Максимальна концентрація у плазмі крові (Tmax) після прийому дози 2,5 мг досягається приблизно через 1-2 години.

Розподiл

Зв’язування з протеїнами плазми вище 75 %.

Перiод напiввиведення становить вiд 14 до 24 годин (у середньому 18 годин).

При регулярному прийомі індапаміду підвищується рівень стабільної концентрації в плазмі крові (плато) порівняно з концентрацією індапаміду в плазмі крові після прийому одноразової дози. Цей рівень концентрації у плазмі крові залишається стабільним тривалий час без виникнення кумуляції.

Виведення

Нирковий кліренс становить 60-80 % від загального кліренсу.

Індапамід виводиться переважно у вигляді метаболітів, частка препарату, що виводиться нирками у незміненому вигляді, становить 5 %.

Пацієнти з нирковою недостатністю: фармакокінетичні параметри не змінюються.



Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія.



Протипоказання.

· Підвищена чутливість до індапаміду, до будь-якого компонента препарату, інших сульфонамідів або їх похідних;

· печінкова енцефалопатія, тяжкі порушення функції печінки;

· тяжка ниркова недостатність;

· гіпокаліємія.



Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат може застосовуватись як при монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Нерекомендовані комбінації.

Літій: підвищення рівня літію у плазмі крові (внаслідок зменшення його виведення) та поява симптомів передозування. За необхідності призначення такої комбінації слід контролювати рівень літію в плазмі крові та коригувати його дозу.

Комбінації, що потребують обережності.

Препарати, що можуть спричинити «torsade de pointеs»:

· ІА клас антиаритмічних препаратів (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

· ІІІ клас антиаритмічних препаратів (аміодарон, бретилій, соталол, дофетилід, ібутилід);

· деякі антипсихотичні препарати:

- фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);

- бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд);

- бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

- пімозид, сертиндол, зотепін;

· препарати інших груп: астемізол, мізоластин, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманіл, атомоксетин, сполуки миш’яку, еритроміцин для внутрішньовенного введення, кларитроміцин, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного введення.

Підвищується ризик вентрикулярних аритмій, особливо «torsade de pointеs» (гіпокаліємія, так само як брадикардія та подовжений інтервал QT є факторами ризику). Необхідно при виявленні гіпокаліємії скоригувати її до початку застосування цієї комбінації. Обов’язковий моніторинг клінічного стану пацієнтів, ЕКГ (інтервал QT), рівня електролітів у плазмі крові.

Слід застосовувати препарати, які не спричиняють аритмій типу «torsade de pointes» при гіпокаліємії.

Системні нестероїдні протизапальні препарати, включаючи ЦОГ-2 селективні інгібітори, великі дози саліцилатів (≥ 3 г/добу): можливе зниження гіпотензивної дії індапаміду. У пацієнтів із зневодненням може виникнути гостра ниркова недостатність (знижується гломерулярна фільтрація). Слід контролювати функцію нирок до початку/протягом лікування і компенсувати водний дисбаланс.

Інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину-II: ризик раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину-II при вже наявній гіпонатріємії (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При артеріальній гіпертензії, коли попереднє лікування діуретиком спричинило розвиток гіпонатріємії, рекомендовано:

- за 3 доби до початку лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину-II припинити застосування діуретиків (в подальшому за необхідності − відновити їх прийом);

- або починати лікування з низьких доз інгібіторів АПФ/антагоністів рецепторів ангіотензину-II з поступовим підвищенням дози.

При застійній серцевій недостатності лікування необхідно розпочинати з дуже низьких доз інгібіторів АПФ/антагоністів рецепторів ангіотензину-II на фоні зниження дози супутнього діуретика, що виводить калій.

В усіх випадках обов’язковий моніторинг функції нирок (рівня плазмового креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину-II.

Альфа-адреноблокатори: посилення гіпотензивної дії; підвищений ризик артеріальної гіпотензії першої дози з постсинаптичними альфа-блокаторами, такими як празозин.

Діуретики, що можуть спричинити гіпокаліємію (наприклад, буметанід, фуросемід, піретанід, тіазиди, ксипамід, ацетазоламід): підвищений ризик гіпокаліємії. Плазмові рівні калію слід ретельно контролювати і при необхідності коригувати.

Інші препарати, що можуть спричинити гіпокаліємію (амфотерицин В (внутрішньовенно), високі дози бета2-симпатоміметиків, системні глюко- та мінералокортикоїди, тетракозактид, теофілін, проносні препарати, що стимулюють перистальтику, ребокситин): підвищується ризик гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати рівень калію плазми крові, що особливо важливо при супутній терапії серцевими глікозидами, та коригувати його при потребі. Застосовувати проносні, що не стимулюють перистальтику кишечнику.

Баклофен: підвищується антигіпертензивний ефект. Необхідно провести регідратацію пацієнта, контролювати функцію нирок на початку лікування.

Серцеві глікозиди: існує ризик посилення токсичної дії серцевих глікозидів (внаслідок можливої діуретик-індукованої гіпокаліємії). Слід проводити моніторинг рівня калію плазми крові та контроль ЕКГ, при необхідності переглянути лікування.

Флекаїнід: діуретик-індукована гіпокаліємія посилює кардіотоксичність флекаїніду.

Лідокаїн, мексилетин: діуретик-індукована гіпокаліємія протидіє ефектам лідокаїну та мексилетину.



Комбінації, які потребують уваги.

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): хоча така комбінація може бути корисною для деяких пацієнтів, існує ризик розвитку гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет, ниркову недостатність) або гіперкаліємії. Слід контролювати рівень калію в плазмі крові, ЕКГ та при необхідності переглянути лікування.

Метформін: підвищується ризик метформін-індукованого молочнокислого ацидозу внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності, асоційованої з діуретиками, особливо з петльовими діуретиками. Не застосовувати метформін при рівні плазмового креатиніну вище 15 мг/л (135 ммоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 ммоль/л) у жінок.

Йодконтрастні засоби: у випадку дегідратації, спричиненої прийомом діуретика, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодконтрастних засобів. Слід провести регідратацію до їх призначення.

Солі кальцію, вітамін D, тореміфен: підвищення ризику гіперкальціємії в результаті зниження елімінації кальцію з сечею.

Окскарбазепін, карбамазепін: збільшується ризик гіпонатріємії при застосуванні з індапамідом.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики, анксіолітики та снодійні, інгібітори МАО, алпростадил, алдеслейкін, леводопа, загальні анестетики: посилення гіпотензивної дії індапаміду, збільшення ризику ортостатичної гіпотензії.

Інші антигіпертензивні препарати (в т.ч. бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, нітрати, вазодилататори, метилдопа, моксонідин, клонідин): посилення гіпотензивного ефекту та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Циклоспорини, такролімус: ризик підвищення плазмового рівня креатиніну без будь-яких змін рівнів циркулюючого циклоспорину, навіть при відсутності водно-натрієвого дефіциту.

Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії): зменшення гіпотензивної дії індапаміду за рахунок затримки води та іонів натрію під впливом глюкокортикостероїдів.

Естрогени: можливе зменшення антигіпертензивної дії препарату за рахунок затримки рідини в організмі.

Холестирамін, колестипол: зменшення абсорбції діуретиків. Інтервал між прийомом індапаміду та цих препаратів має становити не менше 2 годин.

Непрямі антикоагулянти (похідні кумарину або індандіону): зниження ефекту внаслідок підвищення концентрації факторів згортання крові внаслідок зменшення об’єму циркулюючої крові і підвищення їх продукції печінкою (можлива корекція дози).

Недеполяризуючі міорелаксанти: посилення блокади нервово-м’язової передачі.

Алопуринол: сумісне лікування індапамідом може збільшити частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Дає позитивну реакцію при допінг-контролі.



Особливості застосування.

Пацієнти із порушенням функції печінки.

При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричиняти розвиток печінкової енцефалопатії, особливо при електролітному дисбалансі. В цьому випадку або при симптомах посилення ниркової недостатності необхідно негайно припинити застосування препарату.

Фотосенсибілізація. Повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. При розвитку в процесі лікування реакцій фотосенсибілізації рекомендується негайно припинити прийом препарату. Якщо необхідність у застосуванні препарату залишається, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від прямого сонячного світла та штучного ультрафіолетового опромінення.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозо-галактозна мальабсорбція, не повинні приймати цей препарат.

Препарат містить натрію лаурилсульфат, що слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Водний та електролітний баланс.

Натрій крові. Перед початком лікування Індопресом необхідно визначити рівень натрію плазми крові, в подальшому перевіряти його через регулярні проміжки часу. Лікування будь-якими діуретиками може призвести до гіпонатріємії, іноді з дуже серйозними наслідками. Зниження рівня натрію в плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому регулярний моніторинг у цьому контексті вкрай важливий і повинен проводитися частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з цирозом печінки.

Гіпонатріємія з гіповолемією може бути причиною дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлориду може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та ступінь цього ефекту невисокі.

Повідомлялося про випадки серйозної гіпонатріємії у поєднанні з гіпокаліємією при лікуванні рекомендованими дозами, частіше у жінок літнього віку.

Калій крові. Зниження плазмового рівня калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками. Слід запобігати виникненню гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л), особливо у пацієнтів із груп високого ризику (пацієнти літнього віку, пацієнти, які приймають багато ліків, пацієнти, які мають незбалансоване/недостатнє харчування, пацієнти з гіперальдостеронізмом, хворі на цироз печінки з набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця, з серцевою недостатністю). У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів і ризик розвитку аритмій. Особи з подовженим інтервалом QT (вродженим або ятрогенним) також входять в групу ризику.

Гіпокаліємія, так само як і брадикардія, може сприяти розвитку тяжких аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade dе pointes», іноді з летальним наслідком.

В усіх вищезазначених випадках необхідно частіше контролювати рівень калію в крові. Перші вимірювання мають бути здійснені протягом першого тижня лікування. У разі виявлення гіпокаліємії слід провести її корекцію.

Кальцій крові. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і, як наслідок, спричиняти незначне транзиторне підвищення його рівня в плазмі крові. Виражена гіперкальціємія можлива при наявності попередньо недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. Індапамід може знизити плазмовий рівень паратиреоїдного гормону. Лікування індапамідом слід припинити перед перевіркою функції паращитоподібних залоз.

Оскільки в процесі лікування індапамідом можливе підвищення рівня глюкози крові, моніторинг цього показника має важливе значення для хворих на цукровий діабет, особливо при наявності гіпокаліємії.

За рахунок можливого підвищення рівня сечової кислоти в крові в процесі лікування у пацієнтів із гіперурикемією можливе збільшення кількості нападів подагри.

Функція нирок та діуретики. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні в повній мірі тільки при нормальній чи мінімально порушеній функції нирок (рівень креатиніну плазми крові нижче 25 мг/л (220 ммоль/л) у дорослих). Необхідно враховувати, що у пацієнтів літнього віку цей показник залежить від віку, маси тіла, статі.

Гіповолемія в результаті втрати води та натрію, спровокована діуретиком, призводить до зниження гломерулярної фільтрації, що може спричиняти підвищення в крові рівнів сечовини та креатиніну. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може погіршити перебіг вже наявної ниркової недостатності. Слід застосовувати з обережністю пацієнтам з нефротичним синдромом.

Під час застосування індапаміду можливий позитивний результат при проведенні допінг-контролю у спортсменів.



Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Дані щодо застосування індапаміду вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше 300 випадків). Тривале застосування діуретиків впродовж ІІІ триместру вагітності може зменшити обʼєм материнської плазми та матково-плацентарне кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію з ризиком затримки росту плода.

Дослідження на тваринах не виявили прямого або опосередкованого токсичного впливу на репродуктивність. Як запобіжний захід бажано уникати застосування індапаміду в період вагітності.

Годування груддю.

Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна. Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю пов’язують зі зменшенням або навіть пригніченням лактації. Індапамід протипоказаний у період годування груддю.

Фертильність.

Дослідження репродуктивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок щурів. Впливу на фертильність людини не очікується.



Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат не порушує психомоторні функції, але у разі виникнення небажаних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»), у тому числі симтомів, пов’язаних із раптовим зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.



Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування. Індопрес призначати у дозі 2,5 мг (1 таблетка) 1 раз на добу (вранці), до прийому їжі.

Дія препарату проявляється поступово. Збільшення дози препарату недоцільне, оскільки у вищих дозах антигіпертензивна дія суттєво не збільшується, але діуретичний ефект підвищується. У випадку недостатнього ефекту рекомендується комбінована терапія з іншими антигіпертензивними засобами. Комбінована терапія з діуретиками, які можуть спричиняти гіпокаліємію, не рекомендується.

Тривалість лікування визначається перебігом захворювання та ефективністю терапії.

Немає доказів розвитку рикошетної артеріальної гіпертензії після припинення лікування індапамідом.

Ниркова недостатність. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) застосування препарату протипоказане. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні при нормальній або мінімально порушеній функції нирок (див. розділи «Особливості застосування» та «Протипоказання»).

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку плазмовий рівень креатиніну слід визначати з урахуванням віку, маси тіла та статі. Пацієнтам цієї вікової групи Індопрес слід призначати при нормальній або мінімально порушеній функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки. У разі тяжкого порушення функції печінки лікування препаратом протипоказане (див. розділи «Особливості застосування» та «Протипоказання»).



Діти.

Препарат не рекомендовано застосовувати дітям у зв’язку з недостатністю даних щодо безпеки та ефективності застосування індапаміду для цієї групи пацієнтів.



Передозування.

Індопрес може спричинити незначний токсичний ефект при застосуванні у дозі більше 40 мг. Перш за все ознаки передозування мають форму водно-електролiтних розладiв (гiпонатрiємiя, гiпокалiємiя). Клiнiчні прояви: нудота, блювання, диспепсія, артеріальна гiпотензiя, м’язова слабкість, судоми, пригнічення дихання, запаморочення, сонливiсть, сплутаність свідомості, полiурiя або олiгурiя (можлива анурiя внаслiдок гiповолемiї).

Лікування. Необхідно промити шлунок, застосувати активоване вугілля та відновити водно-електролітний баланс в умовах стаціонару. Симптоматична терапія.



Побічні реакції.

Зазвичай лiкування препаратом Індопрес переноситься добре. Більшість клінічних і лабораторних небажаних проявів є дозозалежними. Ризик їх розвитку може бути значно зменшений при застосуванні мінімальної ефективної дози.

Метаболічні розлади:

- зниження рівня калію та виникнення гіпокаліємії, яка може бути особливо серйозною у пацієнтів із груп високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»);

- гіперкальціємія;

- гіпонатріємія, що може призвести до гіповолемії та дегідратації організму з можливим розвитком ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може спричинити компенсаторний метаболічний алкалоз: масштаби та ступінь цього ефекту незначні. Попереджувальними ознаками електролітних порушень можуть бути відчуття підвищеної спраги, сплутаність свідомості, м’язові судоми, м’язова слабкість та порушення серцевого ритму;

- гіперурикемія та гіперглікемія протягом лікування; можливе незначне зниження толерантності до глюкози у пацієнтів із цукровим діабетом. Слід ретельно зважити доцільність застосування цього препарату у пацієнтів із подагрою та цукровим діабетом.

Гематологічні порушення: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, апластична анемія.

Неврологічні порушення: запаморочення (вертиго), відчуття втоми, парестезії, головний біль, непритомність (синкопе).

Серцево-судинні порушення: пролонгація інтервалу QT на ЕКГ, аритмії, в т.ч. потенційно летальні типу «torsade de pointes», артеріальна гіпотензія.

Гастроінтестинальні порушення: блювання, нудота, запор, сухість у роті, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: порушення функції печінки, в тому числі підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит. У пацієнтів з уже наявною печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії.

Порушення сечовидільної системи: ниркова недостатність. Повідомлялося про аномальні результати показників функції нирок (підвищення рівня сечовини, креатиніну в плазмі крові), асоційованих із гіповолемією.

Імунна система, зміни шкіри та її похідних: реакції гіперчутливості (більшість – у вигляді дерматологічних реакцій, особливо у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) – макулопапульозні висипання, пурпура, ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, свербіж, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

Можливі реакції фотосенсибілізації, загострення вже наявного системного червоного вовчака.

Органи зору: оборотна гостра міопія, нечіткість зору, порушення зору.



Термін придатності. 4 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!



Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.









Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.



Категорія відпуску. За рецептом.



Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».



Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.







ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства



ИНДОПРЕС

(Indopres)





Состав:

действующее вещество: индапамид;

1 таблетка содержит 2,5 мг индапамида, в пересчете на безводное 100 % вещество;

вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, натрия лаурилсульфат, кальция стеарат; пленкообразующее покрытие: гидроксипропилцеллюлоза, лактозы моногидрат, титана диоксид (Е 171), полиэтиленгликоль 3000, триацетин.



Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: таблетки, покрытые пленочной оболочкой, белого цвета, с двояковыпуклой поверхностью. На поперечном разрезе видны два слоя разной структуры.



Фармакотерапевтическая группа.

Средства, влияющие на сердечно-сосудистую систему. Нетиазидные диуретики с умеренно выраженной активностью. Сульфонамиды, простые. Индапамид.

Код АТХ С03В А11.



Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Индапамид – сульфонамидный диуретик, фармакологически родственный тиазидным диуретикам. Индапамид ингибирует реабсорбцию натрия в кортикальном сегменте почек. Это повышает экскрецию натрия и хлоридов с мочой и, в меньшей мере, экскрецию калия и магния, повышая таким образом диурез.

Антигипертензивное действие индапамида проявляется при дозах, при которых диуретический эффект незначителен. Более того, его антигипертензивное действие сохраняется даже у пациентов с артериальной гипертензией, находящихся на гемодиализе.

Индапамид действует на уровне сосудов путем:

· уменьшения сократительной способности гладких мышц сосудов, что связано с изменениями трансмембранного обмена ионов (главным образом кальция);

· стимуляции синтеза простагландина PGE2 и простациклина PGI2 (вазодилататор и ингибитор агрегации тромбоцитов).

Индапамид уменьшает гипертрофию левого желудочка.

Как было показано в исследованиях разной продолжительности (короткой, средней и долгой) с участием пациентов с артериальной гипертензией, индапамид не влияет:

· на метаболизм липидов (триглицериды, холестерин липопротеидов низкой плотности и холестерин липопротеидов высокой плотности);

· на метаболизм углеводов, даже у больных сахарным диабетом и с артериальной гипертензией.

При превышении рекомендуемой дозы терапевтический эффект тиазидов и тиазидоподобных диуретиков не увеличивается, в то время как риск нежелательных эффектов возрастает. Если лечение является недостаточно эффективным, увеличивать дозу не рекомендуется.

Фармакокинетика.

Абсорбция

Биодоступность индапамида высокая – 93 %.

Максимальная концентрация в плазме крови (Tmax) после приема дозы 2,5 мг достигается примерно через 1-2 часа.

Распределение

Связывание с белками плазмы выше 75 %.

Период полувыведения составляет от 14 до 24 часов (в среднем 18 часов).

При регулярном приеме индапамида повышается уровень стабильной концентрации в плазме крови (плато) по сравнению с концентрацией индапамида в плазме крови после приема одноразовой дозы. Этот уровень концентрации в плазме крови остается стабильным длительное время без возникновения кумуляции.

Выведение

Почечный клиренс составляет 60-80 % от общего клиренса.

Индапамид выводится преимущественно в виде метаболитов, доля препарата, которая выводится почками в неизмененном виде, составляет 5 %.

Пациенты с почечной недостаточностью: фармакокинетические параметры не изменяются.



Клинические характеристики.

Показания.

Эссенциальная гипертензия.



Противопоказания.

· Повышенная чувствительность к индапамиду, к любому компоненту препарата, другим сульфонамидам или их производным;

· печеночная энцефалопатия, тяжелые нарушения функции печени;

· тяжелая почечная недостаточность;

· гипокалиемия.



Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Препарат может применяться как при монотерапии, так и в комбинации с другими антигипертензивными лекарственными средствами.

Нерекомендованные комбинации.

Литий: повышение уровня лития в плазме крови (вследствие уменьшения его выведения) и появление симптомов передозировки. При необходимости назначения такой комбинации следует контролировать уровень лития в плазме крови и корректировать его дозу.

Комбинации, требующие осторожности.

Препараты, которые могут вызвать «torsade de pointеs»:

· ІА класс антиаритмических препаратов (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

· III класс антиаритмических препаратов (амиодарон, бретилий, соталол, дофетилид, ибутилид);

· некоторые антипсихотические препараты:

- фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин);

- бензамиды (амисульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд);

- бутирофеноны (дроперидол, галоперидол);

- пимозид, сертиндол, зотепин;

· препараты других групп: астемизол, мизоластин, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманил, атомоксетин, соединения мышьяка, эритромицин для внутривенного введения, кларитромицин, галофантрин, пентамидин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, винкамин для внутривенного введения.

Повышается риск вентрикулярных аритмий, особенно «torsade de pointеs» (гипокалиемия, так же как брадикардия и удлиненный интервал QT являются факторами риска). Необходимо при выявлении гипокалиемии скорректировать ее до начала применения этой комбинации. Обязателен мониторинг клинического состояния пациентов, ЭКГ (интервал QT), уровня электролитов в плазме крови.

Следует применять препараты, которые не вызывают аритмий типа «torsade de pointes» при гипокалиемии.

Системные нестероидные противовоспалительные препараты, включая ЦОГ-2 селективные ингибиторы, большие дозы салицилатов (≥ 3 г/сутки): возможно снижение гипотензивного действия индапамида. У пациентов с обезвоживанием может возникнуть острая почечная недостаточность (снижается гломерулярная фильтрация). Следует контролировать функцию почек до начала/в течение лечения и компенсировать водный дисбаланс.

Ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина-II: риск внезапной артериальной гипотензии и/или острой почечной недостаточности в начале лечения ингибиторами АПФ или антагонистами рецепторов ангиотензина-II при уже существующей гипонатриемии (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии).

При артериальной гипертензии, когда предыдущее лечение диуретиком вызвало развитие гипонатриемии, рекомендовано:

- за 3 суток до начала лечения ингибиторами АПФ/антагонистами рецепторов ангиотензина-II прекратить применение диуретиков (в дальнейшем при необходимости − восстановить их прием);

- или начинать лечение с низких доз ингибиторов АПФ/антагонистов рецепторов ангиотензина-II с постепенным повышением дозы.

При застойной сердечной недостаточности лечение необходимо начинать с очень низких доз ингибиторов АПФ/антагонистов рецепторов ангиотензина-II на фоне снижения дозы сопутствующего диуретика, выводящего калий.

Во всех случаях обязателен мониторинг функции почек (уровня плазменного креатинина) в течение первых недель лечения ингибиторами АПФ/антагонистами рецепторов ангиотензина-II.

Альфа-адреноблокаторы: усиление гипотензивного действия; повышенный риск артериальной гипотензии первой дозы с постсинаптическими альфа-блокаторами, такими как празозин.

Диуретики, которые могут вызвать гипокалиемию (например, буметанид, фуросемид, пиретанид, тиазиды, ксипамид, ацетазоламид): повышенный риск гипокалиемии. Плазменные уровни калия следует тщательно контролировать и при необходимости корректировать.

Другие препараты, которые могут вызвать гипокалиемию (амфотерицин В (внутривенно), высокие дозы бета2-симпатомиметиков, системные глюко- и минералокортикоиды, тетракозактид, теофиллин, слабительные препараты, стимулирующие перистальтику, ребокситин): повышается риск гипокалиемии (аддитивный эффект). Следует контролировать уровень калия плазмы крови, что особенно важно при сопутствующей терапии сердечными гликозидами, и корригировать его при необходимости. Применять слабительные, которые не стимулируют перистальтику кишечника.

Баклофен: повышается антигипертензивный эффект. Необходимо провести регидратацию пациента, контролировать функцию почек в начале лечения.

Сердечные гликозиды: существует риск усиления токсического действия сердечных гликозидов (вследствие возможной диуретик-индуцированной гипокалиемии). Следует проводить мониторинг уровня калия плазмы крови и контроль ЭКГ, при необходимости пересмотреть лечение.

Флекаинид: диуретик-индуцированная гипокалиемия усиливает кардиотоксичность флекаинида.

Лидокаин, мексилетин: диуретик-индуцированная гипокалиемия противодействует эффектам лидокаина и мексилетина.

Комбинации, которые требуют внимания.

Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен): хотя такая комбинация может быть полезной для некоторых пациентов, существует риск развития гипокалиемии (особенно у больных сахарным диабетом, почечной недостаточностью) или гиперкалиемии. Следует контролировать уровень калия в плазме крови, ЭКГ и при необходимости пересмотреть лечение.

Метформин: повышается риск метформин-индуцированного молочнокислого ацидоза вследствие развития функциональной почечной недостаточности, ассоциированной с диуретиками, особенно с петлевыми диуретиками. Не применять метформин при уровне плазменного креатинина выше 15 мг/л (135 ммоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 ммоль/л) у женщин.

Йодконтрастные средства: в случае дегидратации, вызванной приемом диуретика, увеличивается риск развития острой почечной недостаточности, особенно при применении высоких доз йодконтрастных средств. Следует провести регидратацию до их назначения.

Соли кальция, витамин D, торемифен: повышение риска гиперкальциемии в результате снижения элиминации кальция с мочой.

Окскарбазепин, карбамазепин: увеличивается риск гипонатриемии при применении с индапамидом.

Имипраминоподобные антидепрессанты, нейролептики, анксиолитики и снотворные, ингибиторы МАО, алпростадил, алдеслейкин, леводопа, общие анестетики: усиление гипотензивного действия индапамида, увеличение риска ортостатической гипотензии.

Другие антигипертензивные препараты (в т.ч. бета-блокаторы, блокаторы кальциевых каналов, нитраты, вазодилататоры, метилдопа, моксонидин, клонидин): усиление гипотензивного эффекта и повышение риска развития ортостатической гипотензии (аддитивный эффект).

Циклоспорины, такролимус: риск повышения плазменного уровня креатинина без каких-либо изменений уровней циркулирующего циклоспорина, даже при отсутствии водно-натриевого дефицита.

Кортикостероиды, тетракозактид (системного действия): уменьшение гипотензивного действия индапамида за счет задержки воды и ионов натрия под влиянием глюкокортикостероидов.

Эстрогены: возможно уменьшение антигипертензивного действия препарата за счет задержки жидкости в организме.

Холестирамин, колестипол: уменьшение абсорбции диуретиков. Интервал между приемом индапамида и этих препаратов должен составлять не менее 2 часов.

Непрямые антикоагулянты (производные кумарина или индандиона): снижение эффекта вследствие повышения концентрации факторов свертывания крови вследствие уменьшения объема циркулирующей крови и повышения их продукции печенью (возможна коррекция дозы).

Недеполяризующие миорелаксанты: усиление блокады нервно-мышечной передачи.

Аллопуринол: совместное лечение индапамидом может увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Дает положительную реакцию при допинг-контроле.







Особенности применения.

Пациенты с нарушением фунции печени.

При нарушении функции печени тиазидоподобные диуретики могут вызывать развитие печеночной энцефалопатии, особенно при электролитном дисбалансе. В этом случае или при симптомах усиления почечной недостаточности необходимо немедленно прекратить применение препарата.

Фотосенсибилизация. Сообщалось о случаях реакций фотосенсибилизации при применении тиазидных и тиазидоподобных диуретиков. При развитии в процессе лечения реакций фотосенсибилизации рекомендуется немедленно прекратить прием препарата. Если необходимость в применении препарата остается, рекомендуется защищать открытые участки тела от прямого солнечного света и искусственного ультрафиолетового облучения.

Вспомогательные вещества.

Препарат содержит лактозу, поэтому пациенты с редкими наследственными заболеваниями, такими как непереносимость галактозы, лактазная недостаточность или глюкозо-галактозная мальабсорбция, не должны принимать этот препарат.

Препарат содержит натрия лаурилсульфат, что следует учитывать пациентам, которые придерживаются диеты с контролируемым содержанием натрия.

Водный и электролитный баланс.

Натрий крови. Перед началом лечения Индопресом необходимо определить уровень натрия плазмы крови, в дальнейшем проверять его через регулярные промежутки времени. Лечение любыми диуретиками может привести к гипонатриемии, иногда с очень серьезными последствиями. Снижение уровня натрия в плазме крови может быть сначала бессимптомным, поэтому регулярный мониторинг в этом контексте крайне важен и должен проводиться чаще у пациентов пожилого возраста и у пациентов с циррозом печени.

Гипонатриемия с гиповолемией может быть причиной дегидратации и ортостатической гипотензии. Сопутствующая потеря ионов хлорида может привести ко вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу: частота и степень этого эффекта невысокие.

Сообщалось о случаях серьезной гипонатриемии в сочетании с гипокалиемией при лечении рекомендуемыми дозами, чаще у пожилых женщин.

Калий крови. Снижение плазменного уровня калия с развитием гипокалиемии является основным риском при лечении тиазидными и тиазидоподобными диуретиками. Следует предупреждать возникновение гипокалиемии (< 3,4 ммоль/л), особенно у пациентов из групп высокого риска (пациенты пожилого возраста, пациенты, которые принимают много лекарств, пациенты, имеющие несбалансированное/недостаточное питание, пациенты с гиперальдостеронизмом, больные циррозом печени с отеками и асцитом, пациенты с ишемической болезнью сердца, сердечной недостаточностью). В таких случаях гипокалиемия повышает кардиотоксичность сердечных гликозидов и риск развития аритмий. Лица с удлиненным интервалом QT (врожденным или ятрогенным) также входят в группу риска.

Гипокалиемия, так же как и брадикардия, может способствовать развитию тяжелых аритмий, в частности пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «torsade dе pointes», иногда с летальным исходом.

Во всех вышеупомянутых случаях необходимо чаще контролировать уровень калия в крови. Первые измерения должны быть осуществлены в течение первой недели лечения. В случае выявления гипокалиемии следует провести ее коррекцию.

Кальций крови. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики могут снижать экскрецию кальция с мочой и, как следствие, вызывать незначительное транзиторное повышение его уровня в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия возможна при наличии предварительно недиагностированного гиперпаратиреоидизма. Индапамид может снизить плазменный уровень паратиреоидного гормона. Лечение индапамидом следует прекратить перед проверкой функции паращитовидных желез.

Поскольку в процессе лечения индапамидом возможно повышение уровня глюкозы крови, мониторинг этого показателя имеет важное значение для больных сахарным диабетом, особенно при наличии гипокалиемии.

За счет возможного повышения уровня мочевой кислоты в крови в процессе лечения у пациентов с гиперурикемией возможно увеличение числа приступов подагры.

Функция почек и диуретики. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только при нормальной или минимально нарушенной функции почек (уровень креатинина плазмы крови ниже 25 мг/л (220 ммоль/л) у взрослых). Необходимо учитывать, что у пациентов пожилого возраста этот показатель зависит от возраста, массы тела, пола.

Гиповолемия в результате потери воды и натрия, спровоцированная диуретиком, ведет к снижению гломерулярной фильтрации, что может вызвать повышение в крови уровня мочевины и креатинина. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не имеет последствий у пациентов с нормальной функцией почек, но может ухудшить течение уже существующей почечной недостаточности. Следует применять с осторожностью пациентам с нефротическим синдромом.

Во время применения индапамида возможен положительный результат при проведении допинг-контроля у спортсменов.



Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность.

Данные по применению индапамида беременным женщинам отсутствуют или ограничены (менее 300 случаев). Длительное применение диуретиков в течение III триместра беременности может уменьшить объем материнской плазмы и маточно-плацентарное кровенаполнение, що может вызвать фетоплацентарную ишемию с риском задержки роста плода.

Исследования на животных не выявили прямого или опосредованного токсического влияния на репродуктивность. Как мера предосторожности желательно избегать применения индапамида в период беременности.

При необходимости приема препарата женщинам, которые кормят грудью, на период лечения кормление грудью следует прекратить (индапамид проникает в грудное молоко).

Кормление грудью.

Данные о проникновении индапамида/метаболитов в грудное молоко недостаточны. Могут развиться гиперчувствительность к производным сульфонамидов и гипокалиемия. Риск для новорожденных/младенцев исключать нельзя. Индапамид принадлежит к тиазидоподобным диуретикам, применение которых во время кормления грудью связывают с уменьшением или даже подавлением лактации. Индапамид противопоказан в период кормления грудью.

Фертильность.

Исследования репродуктивной токсичности показали отсутствие влияния на фертильность самцов и самок крыс. Влияния на фертильность человека не ожидается.



Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Препарат не нарушает психомоторные функции, но в случае возникновения нежелательных реакций (см. раздел «Побочные реакции»), в том числе симптомов, связанных с внезапным снижением артериального давления, особенно в начале лечения или в комбинации с другими антигипертензивными средствами, может влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.



Способ применения и дозы.

Для перорального применения. Индопрес назначать в дозе 2,5 мг (1 таблетка) 1 раз в сутки (утром), до приема пищи. Действие препарата проявляется постепенно. Увеличение дозы препарата нецелесообразно, поскольку в более высоких дозах антигипертензивное действие существенно не увеличивается, но диуретический эффект повышается. В случае недостаточного эффекта рекомендуется комбинированная терапия с другими антигипертензивными средствами. Комбинированная терапия с диуретиками, которые могут вызвать гипокалиемию, не рекомендуется.

Продолжительность лечения определяется течением заболевания и эффективностью терапии.

Нет доказательств развития рикошетной артериальной гипертензии после прекращения лечения индапамидом.

Почечная недостаточность. Пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина ниже 30 мл/мин) применение препарата противопоказано. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики наиболее эффективны при нормальной или минимально нарушенной функции почек (см. разделы «Особенности применения» и «Противопоказания»).

Пациенты пожилого возраста. У пациентов пожилого возраста плазменный уровень креатинина следует определять с учетом возраста, массы тела и пола. Пациентам этой возрастной группы Индопрес назначают при нормальной или минимально нарушенной функции почек (см. раздел «Особенности применения»).

Нарушение функции печени. В случае тяжелого нарушения функции печени лечение препаратом противопоказано (см. разделы «Особенности применения» и «Противопоказания»).



Дети.

Препарат не рекомендовано применять детям в связи с недостаточностью данных по безопасности и эффективности применения индапамида для этой группы пациентов.



Передозировка.

Индопрес может вызвать незначительный токсический эффект при применении в дозе более 40 мг. Прежде всего признаки передозировки имеют форму водно-электролитных расстройств (гипонатриемия, гипокалиемия). Клинические проявления: тошнота, рвота, диспепсия, артериальная гипотензия, мышечная слабость, судороги, угнетение дыхания, головокружение, сонливость, спутанность сознания, полиурия или олигурия (возможна анурия вследствие гиповолемии).

Лечение. Необходимо промыть желудок, применить активированный уголь и восстановить водно-электролитный баланс в условиях стационара. Симптоматическая терапия.



Побочные реакции.

Обычно лечение препаратом Индопрес переносится хорошо. Большинство клинических и лабораторных нежелательных проявлений являются дозозависимыми. Риск их развития может быть значительно уменьшен при использовании минимальной эффективной дозы.

Метаболические расстройства:

- снижение уровня калия и возникновение гипокалиемии, которая может быть особенно серьезной у пациентов из групп высокого риска (см. раздел «Особенности применения»);

- гиперкальциемия;

- гипонатриемия, которая может привести к гиповолемии и дегидратации организма с возможным развитием ортостатической гипотензии. Сопутствующая потеря ионов хлора может вызвать компенсаторный метаболический алкалоз: масштабы и степень этого эффекта незначительны. Предупредительными признаками электролитных нарушений могут быть ощущение повышенной жажды, спутанность сознания, мышечные судороги, мышечная слабость и нарушение сердечного ритма;

- гиперурикемия и гипергликемия на протяжении лечения; возможно незначительное снижение толерантности к глюкозе у пациентов с сахарным диабетом. Следует тщательно взвесить целесообразность применения этого препарата у пациентов с подагрой и сахарным диабетом.

Гематологические нарушения: тромбоцитопения, лейкопения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, апластическая анемия.

Неврологические нарушения: головокружение (вертиго), ощущение усталости, парестезии, головная боль, обморок (синкопе).

Сердечно-сосудистые нарушения: пролонгация интервала QT на ЭКГ, аритмии, в т.ч. потенциально летальные типа «torsade de pointes», артериальная гипотензия.

Гастроинтестинальные нарушения: рвота, тошнота, запор, сухость во рту, панкреатит.

Гепатобилиарные нарушения: нарушение функции печени, в том числе повышение активности печеночных трансаминаз, гепатит. У пациентов с уже имеющейся печеночной недостаточностью возможно развитие печеночной энцефалопатии.

Нарушения мочевыделительной системы: почечная недостаточность. Сообщалось об аномальных результатах показателей функции почек (повышение уровня мочевины, креатинина в плазме крови), ассоциированных с гиповолемией.

Иммунная система, изменения кожи и ее производных: реакции гиперчувствительности (большинство − в виде дерматологических реакций, особенно у пациентов, склонных к аллергическим и астматическим реакциям) – макулопапулезные высыпания, пурпура, ангионевротический отек и/или крапивница, зуд, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона.

Возможны реакции фотосенсибилизации, обострение уже существующей системной красной волчанки.

Органы зрения: обратимая острая миопия, нечеткость зрения, нарушения зрения.



Срок годности. 4 года.

Не применять препарат после окончания срока годности, указанного на упаковке!



Условия хранения. В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.



Упаковка. По 10 таблеток в блистере; по 3 блистера в пачке.



Категория отпуска. По рецепту.



Производитель. Публичное акционерное общество «Научно-производственный центр «Борщаговский химико-фармацевтический завод».



Местонахождение производителя и адрес места осуществления его деятельности.

Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.