ЗАВЕДОС капсулы по 10 мг №1 во флак.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу



ЗАВЕДОС

(ZAVEDOS®)



Склад:

діюча речовина: ідарубіцину гідрохлорид;

1 капсула містить 10 мг ідарубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, гліцерол пальмітостеарат, заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), желатин.



Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули, що самі блокуються, розміром «4» з корпусом білого кольору та непрозорою кришкою червоно-оранжевого кольору (шведський апельсин) з радіальним написом чорним чорнилом «IDARUBICIN 10» на кришці, які містять порошок оранжевого кольору для дози 10 мг.



Фармакотерапевтична група.

Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Антрацикліни та споріднені сполуки. Ідарубіцин. Код АТХ L01D B06.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ідарубіцин – це антрациклін-глікозид із антимітотичною і цитотоксичною дією, ДНК інтеркалюючий аналог даунорубіцину, який пригнічує синтез нуклеїнових кислот шляхом вбудови в ланцюги ДНК та активації топоізомерази ІІ. Відсутність метокси-групи у положенні 4 структури антрацикліну надає цій сполуці високої ліпофільності, що призводить до підвищення швидкості поглинання клітинами порівняно з доксорубіцином та даунорубіцином. Ідарубіцин має більшу активність порівняно з даунорубіцином і є ефективним засобом проти лейкемії і лімфом у мишей як при внутрішньовенному (в/в), так і при пероральному застосуванні.

Дослідження in vitro на резистентних до антрациклінів клітинах людини і мишей/щурів продемонстрували менший ступінь перехресної резистентності для ідарубіцину порівняно з доксорубіцином і даунорубіцином. Дослідження кардіотоксичності у тварин показали, що ідарубіцин має кращий терапевтичний індекс, ніж даунорубіцин і доксорубіцин. Головний метаболіт ідарубіцину (ідарубіцинол) також має протипухлинну активність, окрім того, він суттєво менш кардіотоксичний порівняно з ідарубіцином. Як і іншим антрациклінам, ідарубіцину притаманна мутагенна, тератогенна та потенційна канцерогенна дія.

Фармакокінетика.

При пероральному застосуванні препарату у пацієнтів з нормальною функцією нирок і печінки ідарубіцин швидко абсорбується, час досягнення максимальної концентрації становить 2‒4 години. Кінцевий період напіввиведення з плазми крові становить 10‒35 годин. Ідарубіцин інтенсивно метаболізується до активного метаболіту – ідарубіцинолу, який повільніше виводиться з плазми крові (період напіввиведення з плазми крові становить 33‒60 годин). Препарат переважно виводиться з жовчю, головним чином у формі ідарубіцинолу; з сечею виводиться 1‒2 % застосованої дози у вигляді незміненого лікарського засобу і до 4,6 % у вигляді ідарубіцинолу.

Середні значення абсолютної біодоступності становлять 18‒39 % (окремі значення, які спостерігалися у рамках досліджень, становили 3‒77 %), тоді час як середні значення, розраховані для активного метаболіту ‒ ідарубіцинолу ‒ дещо вищі (29‒58 %; межові значення 12‒153 %).

Дослідження концентрації препарату в клітинах крові, що мають ядро, і клітинах кісткового мозку у пацієнтів з лейкемією показали, що у разі перорального застосування абсорбція ідарубіцину клітинами є швидкою і майже паралельна появі лікарського засобу у плазмі крові. Концентрації ідарубіцину та ідарубіцинолу в клітинах крові, що мають ядро, і клітинах кісткового мозку більш ніж у 200 разів перевищують концентрацію у плазмі крові. Швидкість виведення ідарубіцину та ідарубіцинолу з плазми крові і клітин були майже однаковими.

Порушення функції печінки і нирок. Фармакокінетика ідарубіцину у пацієнтів з порушенням функції печінки і/або нирок повністю не вивчена. Очікується, що у пацієнтів з порушенням функції печінки середнього або тяжкого ступеня метаболізм ідарубіцину може порушуватися і призводити до підвищення системних рівнів лікарського засобу. При порушенні функції нирок також може порушуватися розподілення ідарубіцину. Тому в пацієнтів із порушенням функції печінки і/або нирок слід розглянути можливість зниження дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Особливості застосування»). Застосування ідарубіцину протипоказане пацієнтам із тяжкою печінковою і/або нирковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).



Клінічні характеристики.

Показання.

Ідарубіцин – це засіб із антимітотичною та цитотоксичною дією, який зазвичай використовується у складі комбінованої хіміотерапії із застосуванням інших цитотоксичних засобів. Пероральне застосування ідарубіцину показане для лікування наведених далі видів раку.

· Гостра нелімфобластна лейкемія (ГНЛЛ) у дорослих – для індукції ремісії у пацієнтів, які раніше не отримували лікування, або у пацієнтів із рецидивами або рефрактерним перебігом захворювання у випадках, коли не можна застосовувати ін’єкційну форму ідарубіцину (наприклад, з медичних, психологічних або соціальних причин).

· Поширений рак молочної залози – після безрезультатної хіміотерапії препаратами першої лінії, не включаючи терапію антрациклінами.



Протипоказання.

· Гіперчутливість до ідарубіцину або до будь-якої з допоміжних речовин, до інших антрациклінів або антрацендіонів;

· тяжкі порушення функції печінки;

· тяжкі порушення функції нирок;

· тяжка кардіоміопатія;

· нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

· тяжкі аритмії;

· стійка мієлосупресія;

· неконтрольовані інфекції;

· попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами ідарубіцину і/або інших антрациклінів і антрацендіонів (див. розділ «Особливості застосування»).

Вагітним цей лікарський засіб можна призначати тільки після ретельного зважування користі й потенційних ризиків (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Під час лікування годування груддю слід припинити (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).



Особливі заходи безпеки.

При роботі з цитотоксичними речовинами внаслідок їх токсичної природи необхідно дотримуватися таких рекомендацій щодо захисту:

· персонал повинен бути навчений належним методикам відновлення, поводження і застосування препарату;

· вагітним жінкам не можна працювати з цим лікарським засобом;

· персонал, який має справу з ідарубіцином, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, халати, одноразові рукавички і маски.

Будь-який невикористаний препарат або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.



Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ідарубіцин – це потужний мієлосупресант, і можна очікувати, що комбіноване застосування з іншими засобами, що мають подібну дію, призведе до розвитку додаткових мієлосупресорних ефектів (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування ідарубіцину в складі комбінованої хіміотерапії з іншими потенційно кардіотоксичними засобами, а також супутнє застосування інших кардіоактивних сполук (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів), потребує моніторингу функції серця впродовж усього лікування. Зміни у функціях печінки або нирок, спричинені супутньою терапією, можуть впливати на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність і/або токсичність ідарубіцину (див. розділ «Особливості застосування»).

Додатковий мієлосупресорний ефект може спостерігатися у разі проведення променевої терапії одночасно або в межах 2‒3 тижнів до початку лікування ідарубіцином.

Нерекомендовані комбінації.

Живі атенуйовані вакцини: існує ризик розвитку системного захворювання, яке може бути летальним. Цей ризик є підвищеним у пацієнтів із уже наявною імуносупресією, що виникла внаслідок основного захворювання. У такому випадку слід застосовувати інактивовану вакцину (поліомієліт).

При поєднанні пероральних антикоагулянтів і протиракової хіміотерапії рекомендується з підвищеною періодичністю здійснювати моніторинг МНС (міжнародного нормалізованого співвідношення), оскільки не можна виключити ризик їхньої взаємодії.

Циклоспорин A: супутнє застосування циклоспорину А у вигляді окремого хемосенсибілізатора у пацієнтів із гострою лейкемією значно збільшує AUC ідарубіцину (у 1,78 раза) і AUC ідарубіцинолу (у 2,46 раза). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Може виникнути необхідність корегування дози для деяких пацієнтів.



Особливості застосування.

Загальні. Ідарубіцин слід застосовувати лише під наглядом лікарів, які мають досвід проведення цитотоксичної хіміотерапії. Це забезпечить можливість проведення негайного та ефективного лікування тяжких ускладнень захворювання і/або його лікування (наприклад, кровотечі, генералізовані інфекції).

Перед початком лікування слід провести всебічне гематологічне і кардіологічне обстеження. Слід виключити наявність системної інфекції або забезпечити можливість швидкого та ефективного лікування системних інфекцій або можливих кровотеч. Перед початком лікування ідарубіцином пацієнти повинні відновитися після гострого токсичного ефекту попереднього цитотоксичного лікування (такого як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія і генералізовані інфекції).

Функція серця. Лікування антрациклінами супроводжується ризиком розвитку кардіотоксичності, яка може проявлятися у вигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) явищ.

Ранні (гострі) явища. До ранньої кардіотоксичності ідарубіцину головним чином відносять синусову тахікардію та/або патологічні зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), такі як неспецифічні зміни сегмента ST – зубця T. Також повідомлялося про розвиток тахіаритмій, у тому числі передчасних шлуночкових скорочень і шлуночкової тахікардії, брадикардії, а також атріовентрикулярної блокади і блокади пучка Гіса. Ці ефекти зазвичай не прогнозують розвитку відстроченої кардіотоксичності в майбутньому, рідко мають клінічну значущість і, як правило, не є причиною припинення лікування ідарубіцином.

Пізні (відстрочені) явища. Відстрочена кардіотоксичність зазвичай розвивається на пізніх термінах курсу терапії або в межах 2‒3 місяців після закінчення лікування, також повідомлялося про розвиток явищ через декілька місяців або років після закінчення лікування. Відстрочена кардіоміопатія проявляється у вигляді зменшення фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) і/або ознак і симптомів застійної серцевої недостатності (ЗСН), таких як задишка, набряк легенів, застійний набряк, кардіомегалія, гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Також повідомлялося про підгострі ефекти, такі як перикардит/міокардит. Загрозлива для життя ЗСН є найтяжчою формою індукованої антрациклінами кардіоміопатії та ілюструє кумулятивну дозолімітуючу токсичність лікарського засобу. Межі кумулятивної дози для ідарубіцину не встановлені. Однак повідомлялося про розвиток кардіоміопатії, пов’язаної з ідарубіцином, у 5 % пацієнтів, які в/в отримували кумулятивні дози препарату у дозі від 150 до 290 мг/м2. Дані, отримані для пацієнтів, які перорально застосовували загальні кумулятивні дози ідарубіцину до 400 мг/м2, дають можливість припустити низьку ймовірність розвитку кардіотоксичності.

Перед початком лікування ідарубіцином слід оцінити функції серця та проводити їх моніторинг упродовж всієї терапії, щоб звести до мінімуму ризик розвитку тяжких порушень функцій серця. Цей ризик можна зменшити шляхом регулярного моніторингу ФВЛШ під час курсу лікування та у випадку появи перших ознак порушення – швидко припиняти лікування ідарубіцином. Ехокардіографія і MUGA-дослідження серця (метод із застосуванням радіоізотопних засобів з метою оцінки функції шлуночків) є доречними кількісними методами для періодичної оцінки функції серця (оцінка ФВЛШ). Оцінку функції серця за допомогою ЕКГ і MUGA-дослідження або ЕхоКГ особливо рекомендується проводити перед початком лікування пацієнтів, які мають фактори ризику щодо підвищеної кардіотоксичності. Слід здійснювати періодичні дослідження MUGA або ЕхоКГ для визначення ФВЛШ, зокрема при застосуванні більш високих кумулятивних доз антрациклінів. Методика, що використовується для оцінки, повинна бути однаковою для всіх повторних досліджень.

До факторів ризику розвитку серцевої токсичності належать активне або латентне серцево-судинне захворювання, попередня або супутня променева терапія у зоні середостіння/перикарда, попередня терапія іншими антрациклінами або антрацендіонами і супутнє застосування лікарських засобів, які здатні пригнічувати серцеву скоротливість, або кардіотоксичних засобів (наприклад, трастузумаб). Антрацикліни, в тому числі ідарубіцин, не слід застосовувати у комбінації з іншими кардіотоксичними засобами без ретельного моніторингу функцій серця пацієнта (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними засобами, особливо засобами з тривалими періодами напіввиведення, таким як трастузумаб, також можуть мати підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу, про який повідомлялося, становить близько 28‒38 днів. Цей препарат може залишатися у кровоносному руслі до 27 тижнів. Тому, якщо це можливо, лікарі повинні уникати проведення терапії на основі антрациклінів протягом періоду до 27 тижнів після припинення лікування трастузумабом. При застосуванні антрациклінів до закінчення цього періоду рекомендується проводити ретельний моніторинг функцій серця.

Моніторинг функцій серця, зокрема, слід проводити при застосуванні більш високих кумулятивних доз антрациклінів або у пацієнтів із вищезгаданими факторами ризику чи у пацієнтів, які отримують високі кумулятивні дози. Однак при застосуванні ідарубіцину кардіотоксичність може виникати при більш низьких кумулятивних дозах незалежно від наявності факторів ризику розвитку ускладнень із боку серця.

Вважається, що новонароджені та діти мають більшу схильність до розвитку індукованої антрациклінами серцевої токсичності, і тому їм слід здійснювати довготривалу періодичну оцінку функцій серця.

Токсична дія ідарубіцину та інших антрациклінів і антрацендіонів може додаватись.

Гематологічна токсичність. Ідарубіцину притаманний потужний пригнічувальний вплив на кістковий мозок. Тяжка мієлосупресія буде розвиватися у всіх пацієнтів, які отримують терапевтичну дозу цього засобу. До і під час кожного циклу терапії ідарубіцином слід оцінювати гематологічні параметри, у тому числі лейкоцитарну формулу. Дозозалежна оборотна лейкопенія і/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є переважними проявами гематологічної токсичності ідарубіцину. Ці явища являють собою прояви найбільш розповсюдженої гострої дозолімітуючої токсичності цього лікарського засобу. Зазвичай розвивається тяжка форма лейкопенії та нейтропенії; також можуть розвинутися тромбоцитопенія та анемія. Кількість нейтрофілів і тромбоцитів зазвичай досягає найнижчого рівня на 10‒14-й день лікування; і, як правило, повертається до нормальних показників упродовж третього тижня. До клінічних наслідків тяжкої мієлосупресії належать підвищення температури тіла, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, гіпоксія тканин або летальний наслідок.

Вторинна лейкемія. Вторинна лейкемія, з прелейкемічною фазою або без неї, спостерігалася у пацієнтів у зв’язку з лікуванням антрациклінами, в тому числі ідарубіцином. Вторинна лейкемія виникає частіше при застосуванні цих лікарських засобів у комбінації з протипухлинними препаратами, які пошкоджують ДНК, при попередньому лікуванні значними дозами цитотоксичних засобів або у разі підвищеної дози антрациклінів. Ця лейкемія може мати латентний період, який становить від 1 до 3 років.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Ідарубіцин чинить еметогенну дію. Мукозити (головним чином стоматит, рідше езофагіт), як правило, розвиваються невдовзі після застосування лікарського засобу і в тяжких випадках можуть прогресувати впродовж декількох днів до виразки слизової оболонки. У більшості пацієнтів побічні реакції зникають протягом третього тижня лікування.

При застосуванні ідарубіцину перорально пацієнтам з гострою лейкемією або з наявністю в анамнезі інших захворювань, або якщо пацієнти застосовували лікарські засоби, що призводять до розвитку ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту, інколи спостерігалися випадки розвитку серйозних шлунково-кишкових явищ (таких як перфорація або кровотеча). Лікар повинен оцінити співвідношення користі та ризику застосування ідарубіцину перорально пацієнтам зі шлунково-кишковим захворюванням в активній фазі та з підвищеним ризиком розвитку кровотечі і/або перфорації.

Вплив на функції печінки та/або нирок. Оскільки порушення функції печінки та/або нирок може вплинути на розподіл ідарубіцину, то до і під час лікування слід проводити оцінку функції печінки і нирок за допомогою традиційних клініко-лабораторних тестів (із застосуванням як індикаторів сироваткового білірубіну і сироваткового креатиніну). У низці клінічних досліджень ІІІ фази лікування було протипоказане за умови, якщо сироваткові рівні білірубіну і/або креатиніну перевищували 2,0 мг %. Для інших антрациклінів дозу, як правило, зменшують на 50 %, якщо рівні білірубіну знаходяться у межах від 1,2 до 2,0 мг % (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Синдром лізису пухлини. Ідарубіцин може спричинити гіперурикемію як наслідок інтенсивного катаболізму пуринів, який супроводжує швидкий лізис пухлинних клітин, індукований лікарським засобом («синдром лізису пухлини»). Після початку лікування слід провести оцінку рівнів сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну в крові. Гідратація, алкалінізація сечі і профілактика з застосуванням алопуринолу для попередження розвитку гіперурикемії може звести до мінімуму потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Імуносупресивні ефекти/підвищена сприйнятливість до інфекцій. Застосування живих або живих атенуйованих вакцин у пацієнтів з порушеним імунітетом внаслідок застосування хіміотерапевтичних засобів, у тому числі ідарубіцину, може призводити до розвитку серйозних або летальних інфекцій. Слід уникати імунізації живими вакцинами пацієнтів, яким застосовують ідарубіцин. Імунізацію можна проводити убитими або інактивованими вакцинами, проте відповідь на такі вакцини може бути зниженою.

Вплив на репродуктивну систему. Чоловікам під час терапії ідарубіцином рекомендується застосовувати методи контрацепції і, якщо це є доречним і доступним, слід проконсультуватися з приводу консервування сперми, оскільки існує можливість розвитку необоротної безплідності, спричиненої терапією.

Інше. Як і при застосуванні інших цитотоксичних засобів, при застосуванні ідарубіцину повідомлялося про розвиток тромбофлебіту і тромбоемболічних явищ, у тому числі легеневої емболії.

Пацієнтів слід попередити про те, що лікарський засіб може спричиняти забарвлення сечі у червоний колір протягом 1‒2 днів після застосування.



Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Ембріотоксичний потенціал ідарубіцину був продемонстрований як під час in vitro, так і in vivo досліджень. Проте достатніх і добре контрольованих клінічних досліджень за участю вагітних жінок не проводили. Жінкам репродуктивного віку лікар повинен рекомендувати уникати вагітності під час лікування і використовувати належні засоби контрацепції. Ідарубіцин слід застосовувати у період вагітності лише тоді, коли потенційна користь від його застосування виправдовує потенційний ризик для плода. Пацієнта слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода. Пацієнтам, які бажають мати дітей після завершення терапії, слід порекомендувати спочатку отримати консультацію генетика.

Фертильність.

Ідарубіцин може індукувати пошкодження хромосом у сперматозоїдах. Тому чоловіки, які отримують лікування ідарубіцином, повинні застосовувати ефективні методи контрацепції протягом періоду до 3 місяців після лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

Годування груддю.

Невідомо, чи проникає ідарубіцин або його метаболіти в грудне молоко людини. Під час застосування ідарубіцину гідрохлориду годування груддю протипоказане.



Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами невідомий.



Спосіб застосування та дози.

Зазвичай доза розраховується в мг/м² поверхні тіла. Перорально ідарубіцин можна застосовувати у комбінації з іншими протипухлинними препаратами.

ГНЛЛ. При монотерапії рекомендована доза застосування дорослими становить 30 мг/м2 на добу впродовж 3 днів; у комбінації з іншими протилейкемічними засобами – від 15 до 30 мг/м2 на добу впродовж 3 днів.

Поширений рак молочної залози. При монотерапії рекомендоване дозування становить 45 мг/м2. Розраховану дозу застосовувати в один день або розділяти на 3 послідовні дні (15 мг/м2/добу). Терапію повторювати кожні 3‒4 тижні, залежно від гематологічних показників. Дозування 35 мг/м2 у вигляді однократної дози можна застосовувати перорально у комбінації з іншими хіміотерапевтичними засобами, беручи до уваги дозу інших цитотоксичних засобів.

При застосуванні рекомендованої дози ідарубіцину слід завжди враховувати гематологічний стан пацієнта і дозу іншого цитотоксичного засобу, який застосовується у комбінації з ідарубіцином.

Перед застосуванням слід перевірити цілісність капсул. Капсули слід ковтати з невеликою кількістю води або їжі. Капсули не слід розсмоктувати, розкушувати або розжовувати. Їжа у невеликій кількості не впливає на всмоктування лікарського засобу.

Корекція дози.

Печінкова або ниркова недостатність. Оскільки на підставі обмежених даних неможливо визначити специфічні рекомендації щодо дозування препарату пацієнтам із порушенням функції печінки і/або нирок, слід розглянути можливість зменшення дози пацієнтам з рівнями білірубіну і/або креатиніну в сироватці крові вище 2,0 мг % (див. розділ «Особливості застосування»). Ідарубіцин не слід застосовувати пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки і/або нирок (див. розділ «Протипоказання»).



Діти.

Дані відсутні.





Передозування.

Дуже високі дози ідарубіцину можуть спричиняти розвиток гострої міокардіальної токсичності у межах 24 годин і тяжкої мієлосупресії у межах 10‒14 днів.

Розвиток відстроченої серцевої недостатності спостерігався протягом декількох місяців після передозування антрациклінами.

За пацієнтами, які отримують лікування пероральним ідарубіцином, необхідно наглядати щодо можливого розвитку шлунково-кишкової кровотечі і тяжкого ураження слизової оболонки.

Пацієнт потребує нагляду протягом щонайменше 6 місяців з моменту передозування. У разі виявлення будь-яких ознак кардіотоксичності слід розпочати традиційне лікування.



Побічні реакції.

За частотою побічні реакції поділяються на такі категорії: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна встановити на основі доступних даних).

Інфекції та паразитарні інвазії:

дуже часто: інфекції;

нечасто: сепсис, септицемія.

Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи):

нечасто: вторинна лейкемія (гостра мієлоїдна лейкемія, мієлодиспластичний синдром).

З боку системи крові та лімфатичної системи:

дуже часто: анемія, тяжка лейкопенія і нейтропенія, тромбоцитопенія;

частота невідома: панцитопенія.

З боку імунної системи:

дуже рідко: анафілаксія.

З боку ендокринної системи:

дуже часто: анорексія;

нечасто: дегідратація.

З боку обміну речовин, метаболізму:

нечасто: гіперурикемія;

частота невідома: синдром лізису пухлини.

З боку нервової системи:

рідко: внутрішньомозковий крововилив.

З боку серця:

часто: застійна серцева недостатність, брадикардія, синусова тахікардія, тахіаритмія, безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, кардіоміопатії**;

нечасто: інфаркт міокарда, патологічні зміни на ЕКГ*;

дуже рідко: перикардит, міокардит, атріовентрикулярна блокада і блокада пучка Гіса.

З боку судин:

часто: кровотечі, локальний флебіт, тромбофлебіт;

нечасто: шок;

дуже рідко: тромбоемболія, припливи.

З боку шлунково-кишкового тракту:

дуже часто: нудота, блювання, мукозит/стоматит, діарея, біль у животі або відчуття печіння;

часто: шлунково-кишкова кровотеча, біль у шлунку;

нечасто: езофагіт, коліт†;

дуже рідко: ерозії або виразки шлунка.

З боку гепатобіліарної системи:

часто: підвищення рівнів печінкових ферментів і білірубіну.

З боку шкіри та підшкірної тканини:

дуже часто: алопеція;

часто: висипання, свербіж, гіперчутливість опроміненої шкіри‡;

нечасто: гіперпігментація шкіри і нігтів, кропив’янка, запалення підшкірної клітковини§, некроз тканини;

дуже рідко: акральна еритема.

З боку сечовидільної системи:

дуже часто: забарвлення сечі у червоний колір впродовж 1‒2 днів після лікування.

Загальні розлади та реакції у місці введення:

дуже часто: підвищення температури тіла, головний біль, озноб.

* Неспецифічні зміни сегмента ST.

** Супутні ознаки і симптоми наведені в розділі «Особливості застосування».

† Включаючи тяжкий ентероколіт/нейтропенічний ентероколіт з перфорацією.

‡ Ремісія побічних реакцій променевої терапії.

§ Ця реакція може бути тяжкою.

Система кровотворення. Виражена мієлосупресія є найтяжчою побічною реакцією на лікування ідарубіцином. Однак це необхідно для ерадикації лейкемічних клітин (див. розділ «Особливості застосування»).

Кардіотоксичність. Загрозлива для життя ЗСН є найтяжчою формою індукованої антрациклінами кардіоміопатії та ілюструє кумулятивну дозолімітуючу токсичність лікарського засобу (див. розділ «Особливості застосування»).

Опис окремих побічних реакцій.

Шлунково-кишкові реакції: стоматит і в тяжких випадках виразки слизової оболонки, дегідратація внаслідок тяжкого блювання і діареї; ризик перфорації товстої кишки.

Інші побічні реакції: гіперурикемія. Попередження симптомів шляхом гідратації, алкалінізації сечі і профілактики з застосуванням алопуринолу може звести до мінімуму потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

В осіб з індивідуальною непереносимістю будь-якого компонента препарату можливі реакції гіперчутливості.



Термін придатності. 3 роки.



Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.



Упаковка.

По 1 капсулі у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.



Категорія відпуску.

За рецептом.



Виробник.

Актавіс Італія С.п.А. /Actavis Italy S.p.A.



Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Віа Пастер, 10 - 20014 Нервіано (Мілан), Італія / Via Pasteur, 10 - 20014 Nerviano (MI), Italy.