КСЕФОКАМ РАПІД табл. в/пл.обол. 8мг №6 бліст.

Склад:

діюча речовина: lornoxicam;

1 таблетка містить 8 мг лорноксикаму;

допоміжні

речовини: кальцію стеарат, гідроксипропілцелюлоза, натрію гідрокарбонат,

гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, целюлоза мікрокристалічна, кальцію

гідрофосфат;

плівкова оболонка:

пропіленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), гіпромелоза.

Лікарська форма.  Таблетки,

вкриті плівковою оболонкою.

Основні

фізико-хімічні властивості: кругла двоопукла таблетка,

вкрита плівковою оболонкою, від білого до світло-жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні

Оксиками. 

Код АТХ  М01А С05.

Фармакологічні

властивості.

Фармакодинаміка.

Лорноксикам є

нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними властивостями і належить до

класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному ґрунтується на

інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування циклооксигенази), що спричиняє

десенсибілізацію периферичних больових рецепторів та інгібування запалення.

Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з

протизапальною дією.

Лорноксикам не впливає

на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання,

частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).

Аналгезивні

властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних

дослідженнях у процесі розробки препарату.

У

зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною

ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландинів,  прийом лорноксикаму, як і інших нестероїдних

протизапальних засобів (НПЗЗ),  часто

призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Лорноксикам

швидко і практично повністю всмоктується з травного тракту. Максимальна

концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається

через 30 хвилин після прийому препарату. Сmax препарату

Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, вище, ніж Сmax препарату

Ксефокам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 

і еквівалентна Сmax для лікарських форм

лорноксикаму, призначених для парентерального введення.

Абсолютна біодоступність Ксефокам Рапід, таблетки,

вкриті плівковою оболонкою, становить 90-100 % і еквівалентна біодоступності

препарату Ксефокам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Ефекту першого

проходження не спостерігалося. Середній період напіввиведення становить 3-4

години.

Даних щодо одночасного застосування препарату

Ксефокам Рапід з їжею немає. Однак з огляду на властивості препарату Ксефокам

можна очікувати зниження Сmax, збільшення Тmax та зниження

абсорбції (AUC).

Розподіл.

У плазмі крові

лорноксикам знаходиться у незмінному стані і у неактивній формі свого

гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з

білками плазми крові становить 99 % і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація.

Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання,

спершу у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається метаболізму

за участю цитохрому CYP2С9. Через генетичний поліморфізм є люди зі сповільненим

та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися у помітному збільшенні рівнів

лорноксикаму у плазмі крові в осіб з уповільненим метаболізмом.  Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної

активності.  Лорноксикам повністю

метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 – через нирки у

вигляді неактивної сполуки. 

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не

викликав індукції печінкових ферментів. Під час клінічних досліджень не

отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому

рекомендованих доз. Відсутність кумуляції була підтверджена даними моніторингу безпеки та

ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.

Виведення.

Період напіввиведення препарату становить від 3 до 4 годин. Після прийому

внутрішньо приблизно 50 % препарату виводиться з калом, 42 % – нирками, в

основному як 5-гідроксилорноксикам. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму після

парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу становить близько 9

годин.

У

пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30-40 %. Крім

зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у

пацієнтів літнього віку.

У

пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю істотної зміни кінетичного

профілю лорноксикаму після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та

16 мг немає, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням

печінки.

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткочасне лікування

гострого болю легкого та помірного ступеня.

Протипоказання.

–

Гіперчутливість до лорноксикаму або до інших компонентів препарату;

–

тромбоцитопенія;

– підвищена

чутливість (симптоми, подібні до симптомів при бронхіальній астмі, риніті,

ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших нестероїдних протизапальних

засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

– тяжка форма

серцевої недостатності;

–

шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші

гематологічні порушення;

–

шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов‘язані з попереднім прийомом нестероїдних

протизапальних засобів;

– активна

пептична виразка або рецидиви пептичної виразки/ кровотечі в анамнезі (два або

більше доведених епізодів виникнення виразки або кровотечі);

–  тяжка форма печінкової недостатності;

– тяжка форма ниркової

недостатності (рівень сироваткового креатиніну > 700 мкмоль/л);

– III триместр вагітності

(див. розділ «Застосування у період

вагітності або годування груддю).

Взаємодія з іншими лікарськими

засобами та інші види взаємодій. 

У разі одночасного прийому препарату Ксефокам  Рапід та інших лікарських засобів можливі

такі взаємодії:

– Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у

плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та

антацидами не виявлено).

 –

Антикоагулянти: нестероїдні протизапальні засоби можуть підсилювати дію

антикоагулянтів (наприклад, варфарину) (див. розділ «Особливості

застосування»). Необхідний ретельний моніторинг МНІ (міжнародного нормалізованого

індекса).

– 

Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

– Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби

збільшують ризик виникнення спинномозкової/ епідуральної гематоми при

застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної

анестезії (див. розділ «Особливості застосування»).

– Інгібітори АПФ (інгібітори

ангіотензинперетворюючого ферменту): може зменшуватися гіпотензивний ефект

інгібіторів АПФ.

– Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного

ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих 

діуретиків.

– Блокатори бета-адренорецепторів: зниження

гіпотензивного ефекту.

– Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження

гіпотензивного ефекту.

– Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

– Кортикостероїди: підвищений ризик виникнення

шлунково-кишкових виразок та кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

– Антибактеріальні засоби групи хінолону:

підвищується ризик виникнення судом.

– Антитромбоцитарні 

препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч

(див. розділ «Особливості застосування»).

– Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення

шлунково-кишкових кровотеч.

– Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату

в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При

одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг стану пацієнта.

– Селективні інгібітори зворотного захоплення

серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч

(див. розділ «Особливості застосування»).

– Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс

літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг

токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на

початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

– Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину

у сироватці крові, можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що

зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій

терапії необхідно контролювати функцію нирок.

– Похідні сульфонілсечовини (наприклад,

глібенкламід): може посилюватися гіпоглікемічний ефект.

– Індуктори та інгібітори CYP2С9 ізоферментів:

лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що піддаються метаболізму за участю цитохрому

CYP2С9) взаємодіє з індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів.

– Такролімус: сумісне лікування НПЗЗ і такролімусом

підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в

нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок

(див. розділ «Особливості застосування»).

– Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий

кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова

токсичність, мієлосупресія. 

Оскільки вживання

їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, препарат

Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, не слід приймати з їжею, якщо потрібна швидка ефективна дія (полегшення

болю).

Прийом їжі

знижує абсорбцію приблизно на 20 % та

збільшує T_max.

Особливості застосування.

Препарат слід призначати тільки після ретельної

оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику у таких випадках:

– Ниркова недостатність. Слід з обережністю

застосовувати лорноксикам пацієнтам із нирковою недостатністю легкого (рівень

сироваткового креатиніну 150-300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень

сироваткового креатиніну 300-700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у

підтримці ниркового кровотоку. У випадку погіршення функції нирок під час

лікування терапію лорноксикамом слід припинити.

– У пацієнтів після великих хірургічних втручань,

із серцевою недостатністю, які приймають діуретики або засоби, що можуть

спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію

нирок. 

– Пацієнтам із порушенням згортання крові

рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження і оцінки

лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу).

– Пацієнтам із печінковою

недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі

12-16 мг на добу рекомендується проводити моніторинг та лабораторні тести у

зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але

відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю

порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

– При тривалому лікуванні (понад

3 місяці) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну),

функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.

– Пацієнтам літнього віку (від 65

років) рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки та з обережністю

застосовувати після хірургічних втручань.

Слід запобігати сумісному

застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами

циклооксигенази-2.

Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу

ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для

контролю симптомів захворювання (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та

інформацію про ризики з боку шлунково-кишкового тракту та серцево-судинні

ризики нижче).

Шлунково-кишкові кровотечі,

виразки та перфорації. Під час

застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення

(незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів

шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та

перфорації, що можуть мати летальний наслідок.

Ризик шлунково-кишкових кровотеч,

виразок або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ, у пацієнтів з

виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див.

розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам

пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у

найменших терапевтичних дозах.

Для пацієнтів, які потребують такої сумісної

терапії, та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової

кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових

ускладнень,  лікування можливо проводити

на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад, мізопростолу або

інгібіторів протонної помпи) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.

Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо

літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми

(особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно

застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки чи

кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин),

селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні

препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту  у пацієнтів, які приймають лорноксикам,

лікування необхідно припинити.

НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі

шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона),

оскільки їх стан може погіршитися (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів літнього віку збільшується частота

виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема

шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних

наслідків (див. розділ «Протипоказання»).

Слід з обережністю застосовувати

препарат пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в

анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗЗ можливі набряки та затримка рідини в

організмі.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або

застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в

анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як

затримка рідини і набряки.

Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні

дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ (особливо при

застосуванні протягом тривалого часу та/або у високих дозах) пов’язане з деяким

підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда

чи інсульту). Недостатньо

даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями

периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід

призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед

призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення

серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий

діабет, паління).

Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшують ризик

спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній

анестезії (див. розділ «Взаємодія з

іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ виникають тяжкі

шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона

і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально

(див. розділ «Побічні реакції»).

Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості

випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках

шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

Застосовувати з обережністю хворим на бронхіальну

астму або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують

бронхоспазм у цих пацієнтів.

У пацієнтів, які хворіють на системний червоний

вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, збільшується ризик розвитку

асептичного менінгіту.

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів,

збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати

пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗЗ і

такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення

синтезу простацикліну у нирках. При такій комбінованій терапії необхідно

ретельно контролювати функцію нирок.

Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може

спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці

крові, збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші

відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних

показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та

провести необхідне дослідження. 

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/ синтез

простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується

застосовувати жінкам, які планують

вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять

обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися

тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна

виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Лорноксикам

протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності. Клінічних даних щодо застосування

лорноксикаму у І-ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому

препарат не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму

вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландину може негативно

позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних

досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також

розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на

ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У

тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до

збільшення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної

летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ

триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі гострої потреби.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні

будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:

— серцево-легенева токсичність (передчасне закриття

артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

— порушення функції нирок, яке може прогресувати до

ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.

Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть

піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

— збільшення тривалості кровотеч;

— пригнічення скорочувальної функції матки, що може

призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму

протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Годування

груддю. Немає даних щодо екскреції

лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму

екскретуються з молоком лактуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або

іншими механізмами.

У разі виникнення

запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати

автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб

застосування та дози.

Препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою

оболонкою, приймати перорально, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Для всіх пацієнтів відповідний

режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальному сприйнятті лікування.

Гострий біль. Рекомендована

доза становить 8-16 мг (1-2 таблетки) на добу. Початкова доза становить 16 мг,

через 12 годин слід застосовувати ще 8 мг у перший день лікування. Після

першого дня лікування добова доза не має перевищувати 16 мг.

Пацієнти

літнього віку (від 65 років) коригування дози не потребують, за винятком пацієнтів з

порушенням функції печінки або нирок, але слід з обережністю застосовувати

препарат Ксефокам Рапід у зв’язку з імовірністю виникнення побічних реакцій з

боку травного тракту (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнтам з

нирковою недостатністю рекомендується знижувати дозу

препарату Ксефокам Рапід і приймати 1 раз на добу.

Пацієнтам з

печінковою недостатністю рекомендується знижувати дозу

препарату Ксефокам Рапід і приймати 1 раз на добу.

Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи

найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду часу, що

необхідний для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти. Препарат не

рекомендується застосовувати дітям (до 18 років) у зв’язку з недостатністю

клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату.

Передозування.

На цей час даних щодо

передозування препаратом, що дозволили б визначити його наслідки або

запропонувати специфічне лікування, немає. У разі передозування лорноксикамом

можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми

(запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках: атаксія, з переходом в  кому і судоми; ураження печінки і нирок;

можливе порушення згортання крові.

При реальному або передбачуваному

передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду

напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не

піддається. На даний час специфічного антидоту немає.  Необхідно провести звичайні невідкладні

заходи, включаючи промивання шлунка. Виходячи з загальних принципів, тільки

застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після

передозування лорноксикамом може зменшити всмоктування препарату. Для лікування

шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог

простагландину або ранітидин.

Побічні реакції.

Найчастіше побічні

реакції НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ

можуть виникати пептичні виразки, перфорація або

шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб

літнього віку (див. розділ «Особливості

застосування»). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія,

біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит,

загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ (див.

розділ «Особливості застосування»). Менш часто спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно

у 20 % пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища.

Найчастішими побічними  явищами

лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання,

діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10 % пацієнтів, які брали

участь у дослідженнях. 

Було зафіксовано

виникнення набряків, артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності внаслідок

застосування НПЗЗ. 

Клінічні дослідження та

епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих

дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику

артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту (див.

розділ «Особливості застосування»).

Винятково у разі

захворювання на вітряну віспу повідомлялося про серйозні інфекційні

ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.

Нижче наводяться побічні

реакції, які загалом виникали у більш ніж 0,05% з 6417 пацієнтів, які проходили

лікування препаратом під час фази ІІ, ІІІ та IV клінічних досліджень.

Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі

препарату Ксефокам Рапід, за частотою виникнення класифікують за такими

категоріями: дуже часто (> 1/10), часто     (> 1/100 — < 1/10), нечасто

(> 1/1000 — < 1/100),  рідко (> 1/10000 — < 1/1000), дуже

рідко (<1/10000), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними

даними).

Інфекції та інвазії.

Рідко:

фарингіт.

З боку крові

та  лімфатичної системи.

Рідко: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, розлади

коагуляції, подовження тривалості кровотечі, панцитопенія.

Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити характерні для цього класу

потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз,

апластична та гемолітична анемії.

З боку імунної  системи.

Рідко: реакції

гіперчутливості, гарячка, озноб, анафілактоїдні реакції, анафілаксія.

З боку обміну

речовин.

Нечасто: втрата

апетиту, зміни маси тіла.

Метаболізм та порушення

харчування.

Рідко:

гіпонатріємія.

Психічні розлади.

Нечасто: інсомнія, депресія.

Рідко: сплутаність свідомості, неспокій, підвищена

збудливість, порушення здатності концентруватись, зміни уваги, когнітивні

розлади. 

З боку нервової системи.

Часто: легкий короткочасний головний біль,

запаморочення. 

Рідко: сонливість,

парестезії, дисгевзія, тремор, мігрень, гіперкінезія, гіпестезія.

Дуже рідко: асептичний менінгіт у хворих на

системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини (див.

розділ «Особливості застосування»).

З боку органів

зору.

Нечасто: кон’юнктивіт.

Рідко: порушення

зору, у т. ч. затуманення зору, порушення кольоросприйняття, дефекти полів

зору, амбліопія, диплопія; скотома, іридоцикліт.

З боку органів

слуху та лабіринту вуха.

Нечасто: вертиго, дзвін у вухах.

Порушення з боку серцево-судинної

системи.

Нечасто: відчуття серцебиття, тахікардія, набряки,

затримка рідини, серцева недостатність, почервоніння обличчя.

Рідко: артеріальна гіпертензія, припливи,

крововиливи, васкуліт, гематоми.

З боку дихальної системи, органів

грудної клітки та середостіння.

Нечасто: риніти.

Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травного  тракту.

Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея,

блювання.

Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у

роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, біль у верхній частині

живота, кровоточивість ясен, виразковий стоматит.

Рідко: мелена, блювання з домішками крові, стоматит,

езофагіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, дисфагія, афтозний стоматит,

глосит, перфорація пептичних виразок, геморой, шлунково-кишкові кровотечі. 

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення

рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).

Дуже рідко: токсична дія

на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності,

гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та

підшкірної клітковини.

Нечасто: висипання, свербіж, підвищене

потовиділення, еритематозні висипання, кропив’янка і ангіоневротичний набряк,

алопеція.

Рідко: дерматит, екзема, макуло-папульозна висипка,

пурпура.

Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, зміни

нігтів, псоріаз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний

епідермальний некроз.

З боку  кістково-м’язової системи і сполучної

тканини.

Нечасто: артралгія.

Рідко: відчуття болю у кістках та спині, м’язові

спазми, слабкість м’язів, міалгія, синовіт.

З боку нирок та сечовидільної

системи.

Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення,

підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.

Дуже рідко: лорноксикам може викликати гостру

ниркову недостатність у пацієнтів з уже наявними захворюваннями нирок, які

залежать від ниркових простагландинів, що відіграють важливу роль у підтримці

ниркового кровотоку (див. розділ «Особливості застосування»).

Нефротоксичність у різних формах, включаючи нефрити та нефротичний синдром, є

характерним ефектом НПЗЗ. Є випадки розвитку папілярного некрозу, викликаного

прийомом НПЗЗ.

Загальні порушення.

Нечасто: нездужання, набряк обличчя.

Рідко: астенія. 

Термін

придатності.  2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ^ºС. Зберігати у

недоступному для дітей місці!  

Упаковка.

По 6 таблеток у блістері. По 1 блістеру в картонній

коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Такеда Фарма А/С, Данія/ Takeda Pharma

A/S, Denmark;

Такеда ГмбХ, місце виробництва Оранієнбург,

Німеччина/ Takeda GmbH Betriebsstätte Oranienburg, Germany.

Місцезнаходження виробника та

Лангеб’єрг 1, 4000, Роскільде Данія/ Langebjerg 1, 4000, Roskilde, Denmark;